Книга - ювіляр 2025 року

 

190 років з часу публікації повісті Миколи Гоголя
«Вій» (1835)

Містична повість «Вій» була написана Миколою Гоголем у 1833 році під час його перебування в Україні. Це був період активної творчої діяльності Гоголя, коли він вивчав український фольклор, народні повір’я та легенди. Натхненний цим матеріалом Гоголь створив кілька містичних творів, включаючи «Вія».Перша редакція повісті була опублікована в книзі «Миргород» 1835 року. За життя Гоголя «Вій» перевидавався двічі. Готуючи в 1842 році повісті зі збірника «Миргород» до перевидання в другому томі своїх творів, М. Гоголь під впливом критики дещо переробив «Вія».Сюжет повісті заснований на  фольклорних мотивах про демонічні істоти та магію. Головний герой Хома Брут, учень київської бурси, вирушає на канікули разом зі своїми друзями Халявою та Тиберієм Горобцем. Але зустріч із відьмою перетворює відпочинок на боротьбу за власне життя і душу. Хома Брут  опиняється у світі загадкових сил, коли він просить притулок на одному з українських хуторів. Зустрівши стару-відьму, він опиняється в вирі подій, які виходять за рамки повсякденної реальності. Картини звичайного мирного сільського життя перемежовуються з фантастичними пригодами, серед звичайних персонажів з'являються відьма, привиди, чудовиська, перевертні та сам Вій. 
Красуня панночка водиться з нечистою силою, про що, виявляється, знають усі дворові її батька. Гоголь з умінням створює атмосферу містики та страху, описуючи події що відбуваються у церкві, де Хома читає молитви над померлою дочкою сотника. Співвідношення між добром і злом, світлом і темрявою тут зовсім інше, ніж у казках, тому герой стає жертвою зла. Хомі не вистачило сил, його здолав страх, і він загинув від рук Вія. В цій повісті письменник досліджує межі між реальністю та фантазією, світом видимого та світом прихованого. Гоголь навмисне маніпулює уявою читача, створюючи мальовничі та страшні образи, щоб викликати у ньому почуття тривоги та жаху.
Повість «Вій» продемонструвала талант Гоголя як майстра містичної літератури і увійшла до золотого фонду світової літератури.

 За мережевими джерелами

 

190 років з часу публікації повісті Миколи Гоголя
«Тарас Бульба» (1835)

 Повість «Тарас Бульба» вперше була опублікована в 1835 році у збірці «Миргород». Першу редакцію повісті 1835 року літературознавці вважають українофільською/проукраїнською. Друга редакція повісті була опублікована у 1842 році і її літературознавці вважають русофільською/проімперською. Саме друга редакція повісті отримала позитивні оцінки російських літературних критиків оскільки у другій редакції, на відміну від першої, присутнє прославляння російського царя, зображено запорізьких козаків, як прихильників Росії та російськості, які палко бажають аби Україна «приєдналася» до Росії. Ідея твору з’явилася у письменника приблизно у 1830 роках і варто відзначити, що однією з найцікавіших тем у творчості Гоголя є якраз і створення «Тараса Бульби».
Відповідальний підхід автора до написання повісті вражає ретельністю і глибиною досліджень. Крім вивчення друкованих джерел, таких як українські літописи різних авторів, «Опис України» Боплана, козацька історія Мишецького, Микола Васильович попросив своїх читачів переглянути свої особисті архіви та передати йому наявні неопубліковані відомості з української історії, рукописи, скласти спогади. Однак і цього Гоголю виявилося недостатньо і стрижнем фону повісті, її національного колориту, стали українські пісні та інші жанри. Окремі деталі побуту, матеріали для розвитку сюжету Гоголь почерпнув в зібраних ним народних думах .Також невідомо достеменно чи базується персонаж головного героя Тараса Бульби на якійсь справжній історичній особі, чи він був повністю вигаданий Гоголем для твору. Згідно з однією з версій натхненням для створення образу Тараса Бульби був його предок, полковник Війська Запорозького Низового Остап Гоголь. Згідно з іншою теорією це був один з предків відомого українського дослідника Миклухи-Маклая — курінний отаман Війська Запорізького Низового Охрім Макуха. Народна історія, факти з якої лягли в основу «Тараса Бульби», була дуже важлива для сучасників Гоголя, і він це добре знав. Український Кобзар Тарас Григорович  Шевченко став першим творцем ілюстрації до повісті Гоголя «Тарас Бульба» (1842 р.).Незважаючи на свою імперськість, повість «Тарас Бульба» стала популярною в Україні відразу по виходу, й починаючи з 1850-го року вийшло вже більше десяти повних україномовних перекладів. Однак цікавим є те, що українці фактично ігнорували гоголівський великодержавницький наратив, сприймаючи «Бульбу» виключно як українську – антиімперську – історію. Твір Гоголя спонукав вивчати власне минуле і відкривати власну національну ідентичність. Він давно став хрестоматійним і буде завжди вважатися найбільшим надбанням класичної літератури.

 
За мережевими джерелами

 

Повісті Миколи Гоголя «Вій» та «Тарас Бульба» в фондах нашої бібліотеки

 

Книга-ювіляр 2025 року

 185 років збірці «Кобзар»

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову»

Іван Франко.

Знаменита збірка вийшла в світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. Він 7 березня 1840 року подав на розгляд Петербурзького цензурного комітету рукопис Тараса Шевченка, в той час учня Академії мистецтв. А в квітні приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі надрукувало «Кобзар» коштом полтавського землевласника Петра Мартоса. Перше видання містило вісім творів 26-річного поета й художника: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами». Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були надруковані з купюрами. "Кобзар" мав величезний успіх, а перший наклад, попри чималу ціну, швидко розійшовся.

Видання «Кобзаря» стало визначною літературною подією, яку обговорювали читачі, колеги-письменники та поети й критики. Водночас Шевченко зіткнувся і з очікуваною критикою : деякі російські літературознавці називали збірку "небезпечною", а російська літературна спільнота активно обговорювала її антиімперське спрямування «У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Книга швидко розійшлася, а після її виходу Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.
Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.

У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» 1840 року. Один з них (114 сторінок) зберігається у Національній бібліотеці Вернадського, ще один — в Черкаському музеї «Кобзаря», є також, в Музеї Визвольної боротьби ім. С. Бандери в Лондоні та в бібліотеці Гарвардського університету.

 Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.

У Черкасах, в історичний будівлі кінця ХІХ століття, розташований унікальний музей однієї книжки, присвячений цілком «Кобзарю». Музей відкрився 1998 року, ініціатива його створення належить Ользі Шарапі, яка є родичкою Тараса Шевченка по лінії його брата.

За час життя поета «Кобзар» перевидавався кілька разів , а пізніше він неодноразово виходив друком і в двох томах, і багатотомними виданнями. Нині важко сказати, скільки разів книга перевидавалася. Твори з неї перекладено понад 140 мовами світу,

Є книги, над якими не владний час, бо в них пульсує жива історія народу, сила, краса його творчого генія. Такою книгою в українській літературі є «Кобзар» Т.Г. Шевченка. Український народ поставив його на перше місце серед успадкованих національних духовних скарбів, а заповіт великого поета зараз актуальний як ніколи.

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

 

За мережевими джерелами

«Кобзар» Т.Г. Шевченка в фондах нашої бібліотеки